Загублені шедеври Чернігівщини і Тарас Шевченко

520 грн

Загублені шедеври Чернігівщини і Тарас Шевченко

Дати: 
15.04.2017

Є в Україні регіони, які не вважаються обділеними увагою туристів, наприклад Закарпаття. Є й справжні „білі плями” для туристичного загалу, наприклад Кіровоградщина. А є місцевості, які можна назвати „недорозкрученими” – до таких відноситься і південь Чернігівщини, зокрема Прилуччина. Але ж тут є дуже багато атракцій, які варто побачити. Це і Прилуки із масою архітектурних пам’яток, і легендарний Густинський монастир... та ми хочемо акцентувати увагу не на них, а на об’єктах не менш вагомих, але значно менш відомих: на унікальних (фактично шедевральних) церквах у Полонках та Антонівці, на зразку радянського франкенштейнізму в Ладані, з його унікальним монастирем (який на початку минулого століття був найбагатшим на Чернігівщині), на маєтках, які неодноразово відвідував Тарас Шевченко: де Бальменів у Линовиці та Закревських у Березовій Рудці (це вже Полтавщина, але у вигляді бонуса ви побачите єгипетську піраміду). Отже в дорогу.

Маршрут: Київ – Березова Рудка – Линовиця – Полонки – Антонівка – Ладан – Прилуки – Густиня - Київ

 

Цікаво ще й те, що майже в усіх місцях, які ми відвідаємо побував і Тарас Шевченко - його в даному випадку можна вважати індикатором атрактивності: в Березовій Рудці він провів немало часу (в тому числі із Ганною Закревською), якби не Линовиця та Бальмен - не було б неймовірного твору "Кавказ", а у Густині Кобзар замальовував казковий козацьки монастир, вражений його величчю та колоритом.

Ще починаючи із часів кривавого полковника Гната Галагана територія Прилуцького полку була чи не найбільшим осередком козаччини на Лівобережжі. Із тих часів збереглося немало історико-культурних пам’яток, але нині туристичні маршрути прокладені лише у Прилуки та Густиню. Ми ж пропонуємо податись далі, на південь від Прилук, у напрямку Пирятина.

Отже першим цікавим населеним пунктом буде село Линовиця. У 1780 році його купив Іван Стоянович, але через рік відпродав половину села родині Башилових. Поміщиця Софія Башилова, у 1809 році вийшла заміж за графа Петра де Бальмена (нащадка відомого шотландського роду) і з того часу історія села пішла по новому руслу. Линовиця із глухого села перетворилася на осередок культури. У ХІХ столітті маєток де Бальменів у Линовиці відвідали: Іван Котляревський, Євген Гребінка, Олександр Афанасьєв-Чужбинський, Нестор Кукольник, Іван Муравйов-Апостол, Лев Жемчужников та ін. Від маєтку де Бальменів збереглася надбрамна башта (чи не єдина подібна споруда на Лівобережжі), модерновий флігель на території СТО цукрового заводу, конюшні та залишки парку.

Мешканці Линовиці ще й досі пишаються дружбою свого колишнього односельця Якова де Бальмена із Тарасом Шевченком (Кобзар кілька раз гостював у маєтку де Бальменів). Загибель Якова на під час кавказької війни надихнула Шевченка написати один із найдовершеніших своїх творів – „Кавказ”.

У нас же й світа, як на те —
Одна Сибір неісходима,
А тюрм! а люду!.. Що й лічить!
Од молдованина до фіна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує!

Де Бальменам у ХІХ столітті належала лише половина Линовиці, а от іншою половиною володіли нащадки давнього грузинського княжого роду Джавахішвілі, причому один із останніх представників цієї родини, яку на російський манер називали Жеваховими, був канонізований як російський святий – Святий Іоасаф. Оце так Линовиця…

Із Линовиці, через Удайці, поїдемо в село Полонки. Тут збереглася мурована церква, зведена у стилі бароко у першій половині XVIII століття. Полонківська Михайлівська церква – це маловідомий експонат із колекції українського бароко – найціннішої архітектурної колекції нашої країни, причому, подібних церков, які б так гарно у камені повторювали козацькі дерев’яні храми в Україні більше й не збереглося.

Із Полонок повертаємось на трасу Прилуки – Пирятин і прямуємо далі на південь. За селом Нова Гребля повертаємо на Макіївку, а у Макіївці повертаємо праворуч на Антонівку. Храм, який стоїть в центрі Антонівки заставляє затамувати подих, а особливо вражає його величина...

Відповідно до архівних даних Покровська церква в селі Антонівка може вмістити чотири тисячі вірян. Це фантастична цифра, особливо якщо врахувати те, що будувався храм на кошти громади у 1914 році, а парафія тоді становила 3549 осіб. Цікаво, що із антонівчан 2960 вважали себе козаками. Це були люди, які ніколи не знали кріпацтва й мали великі земельні наділи. Всього мешканці мали 4906 десятин землі (це майже 4900 гектарів - немало), і з них у володінні козаків було 4478 десятин. От так то – по півтора гектара на особу (включаючи старих та дітей). Тепер стає зрозуміло, звідки у антонівських парафіян взялися кошти на будівництво такої церкви. А ще, це заставляє окремий раз згадати, що козацьке сословіє на Лівобережжі існувало аж до 1917 року, а всі ж, мабуть, думають що українські козаки зникли разом із Запорізькою Січчю у 1775-му.

Антонівську церкву сміливо можна віднести до найгарніших українських храмів початку ХХ століття. Модерн, неовізантійські форми, ефектний цегляний декор, п’ять бань, дзвіниця і неймовірні, як для села розміри. Цей храм професійні архітектори можливо і не назвуть шедевром, але туристів він повинен вразити, а особливо його неймовірні інтер'єри, пофарбовані у жовто-блакитно-біло-червоні кольори. Але туристи бачать його дуже рідко.

Із Антонівки повертаємося в Макіївку й прямуємо на схід, на селище Ладан. Не знаю з яким містом можна порівняти Ладан – такого в Україні я більше не бачив. Це якась радянська фантасмагорія, навіть франкенштейнізм (так буде ближче), латана свита совдепівської історії. Але ж це ще й красива природа й насичена історією минувшина, це Придніпровська низовина пожмакана творцем у глибокі і вузькі річкові долини (таких я теж раніше не бачив), це вузькі й звивисті вулички, які скаженно котяться вниз до Удаю (зимою для автівок вони непрохідні), це архітектурні зрізи усіх радянських періодів сполучені зміїстою бетонкою, яка ніколи не знала ремонту, та їй він і не потрібен. А ще Ладан – це колишній величезний завод пожежного машинобудування («Пожспецмаш») та, знову ж колишній, старовинний козацький монастир на території цього заводу.

Покровський монастир поряд із селом Ладине був заснований ще у XVII столітті. На початку ХХ століття він вважався одним з найбагатших на Чернігівщині, а в радянський період його було закрито. На території обителі спочатку розмістили трудову дитячу комуну. Пізніше майстерні комуни перетворили на підприємства на базі яких і виник  промисловий гігант «Пожспецмаш». Церкви монастиря, в тому числі й унікальний Покровський собор було змінено до невпізнанності – верхи та фронтони було знесено, стіни обклали бридкою цементною шубою. Ну і протягом наступного півстоліття про монастир ніхто не згадував. Усі будівлі належали заводу, який все розростався, а сплюндрований (гірше ніж татарами) монастир все більше пірнав у його безсистемну забудову.

Нині головний собор обителі майже відновлено, чого, на жаль, не скажеш про решту монастирських будівель. Щоб потрапити до собору, потрібно пройти через колишню заводську прохідну, але не бійтесь – охоронці неіснуючого вже підриємства досить привітні, а барокова будівля потребує щоб її бачили якомога більше очей. Потрібно додати, що частково відновили і ще один монастирський храм - Свято-Вознесенську церкву. Але зовні вона й досі нагадує велику трансформаторну будку.

Із Ладана поїдемо на Пирятин, а не на Прилуки. Це зайві 20 кілометрів, але там вже буде траса Харків – Київ, а відповідно зекономлений час і нерви, які б потратились на Прилуцьку „бетонку”. А ще можна заскочити у село Березова Рудка (і це дуже рекомендуємо), оглянути колишній маєток Закревських (із палацом та флігелями) та псевдоєгипетську піраміду-усипальницю. Тарас Шевченко тричі бував у маєтку Закревських, і був у захваті.

Даний маршрут є ексклюзивним. Такого ви не знайдете більше ні в кого. Причому, тут не буде виснажливих тривалих переїздів, все відбуватиметься швидко, але насичено і змістовно. 


Програма по дням:

  1. 7:45 – Виїзд із Києва

    10:00 – Прибуття у село Березова Рудка. Огляд Маєтку Закревських (палац, флігелі та парк) та піраміди-усипальні Гната Закревського, посла імперії у Єгипті.

    11:00 – Прибуття в Линовицю. Огляд залишків маєтку де Бальменів (надбрамна башта, флігель та конюшні).

    11:40 – Прибуття у село Полонки. Огляд Михайлівської церкви (1720-ті роки) зведеної у стилі козацького бароко.

    12:20 – Прибуття у село Антонівка. Огляд Покровської церкви (величезний храм може вмістити до 4 тисяч вірян, зведений козаками у 1914 році).

    13:20 – Прибуття у Ладан. Побіжний огляд містечка, огляд Покровського собору колишнього Ладанського монастиря.

    14:20 – Прибуття у Прилуки. Обід. Огляд історичного центру міста, Іванівської церкви (1865 р.), Михайлівської церкви-дзвіниці (1720 р.), собору Різдва Богородиці (1806-1817 рр.), Стрітенського собору (1889 р.), Спасо-Преображенського собору (1706-1720 рр., еталон українського бароко), Полкової скарбниці (1708 р.) та Пантелеймонівської церкви (поч. ХХ ст.).

    16:20 – Прибуття у село Густиня. Огляд жіночого монастиря, який колись був чоловічим козацьким монастирем і є одним із найкраще збережених провінційних монастирів України.

    20:00 – Повернення до Києва.

ЗАМОВИТИ

Місце збору групи: 
Метро "Палац Україна"
Місце та час завершення: 
Метро "Лісова" 20:00
До вартості входить: 
У вартість включено транспорт, екскурсійний супровід по всьому маршруту, вхідні квитки, обід.
Додаткові витрати: 
Відсутні

ЗАМОВИТИ

Маршрут на карті: